УДК   378.147.091.33:51                                                      Ю. А. Войтовик
м. Вінниця, Україна
МОЖЛИВОСТІ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАННЯ МАТЕМАТИКИ  НА ОСНОВІ РЕАЛІЗАЦІЇ СУЧАСНИХ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПІДХОДІВ
Постановка проблеми. Аналіз наукових праць, практики підготовки педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах дозволив визначити особливості методологічних підходів до організації навчального процесу. Сучасні зарубіжні науковці [2; 4; 5; 8] виділяють такі методологічні підходи до організації навчального процесу: технологічний; педагогічної взаємодії, співробітництва та співтворчості; особистісно-діяльнісний; задачний; особистісно-орієнтований; модульний; змістово-процесуальний; діалогічний; людиноцентричний; компетентнісний; індивідуально-диференціальний; імітаційно-ігровий; акмеологічний.
Аналіз попередніх досліджень. Проблеми  історії, філософії і теорії вищої педагогічної освіти в Україні і за кордоном висвітлено у працях С. Гончаренка, І. Зязюна, Н. Ладижець, В.Лугового, В. Майбороди, Н. Ничкало, Ф. Паначіна, З. Равкіна, Ш.Чанбарісова, В. Шадрікова, І. Яковлєва, М. Ярмаченка, Б. Вульфсона, С.Головка, В  Кеміня, Н. Лізунової, З. Малькової, І. Марцінковського, М.Нікандрова, Л. Пуховської, Т. Яркіної, Т. Кошманової та ін.  Водночас проведений  теоретичний  аналіз  засвідчив  про  потребу  подальшого методологічного  аналізу  загальнонаукових  підходів  до  організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.  
Метою статті є огляд сутності сучасних методологічних підходів до організації навчання та проектування можливостей підвищення ефективності навчання математики на основі реалізації цих підходів.
Виклад основного матеріалу. Основу технологічного підходу до організації навчання становить єдність педагогічної взаємодії і активної пізнавальної діяльності учнів або студентів. Цей підхід дозволяє студентам структурувати навчальний матеріал таким чином, щоб залучити їх до активного процесу пізнання і різнобічно розвивати їх як особистостей, забезпечуючи тим самим їх подальше вдосконалення. Сучасні зарубіжні фахівці зазначають, що стан активного суб’єкта педагогічного процесу дозволяє успішно готувати студентів до майбутньої самостійної професійної діяльності з опорою на особисту ініціативу і власні сили та забезпечує йому творчу свободу професійних дій [7, с. 361].
Модульний  підхід  до  навчання, який  широко  використовується  в  багатьох закладах освіти Західної Європи та США  і зараз, в країнах СНД полягає в тому, що весь  курс  дисципліни, яка  вивчається, розбивається  на  окремі  модулі, де  кожний модуль  містить  у  собі  одне  фундаментальне  поняття. Модуль  містить  лекції, лабораторні, практичні  або  семінарські  заняття  і  завершується  контролем  рівня засвоєння програмного матеріалу деякої частини курсу.   Здійснений у ході дослідження аналіз наукових праць засвідчує, що модульний підхід до вивчення навчальних дисциплін має значні дидактичні можливості і дозволяє вирішувати такі педагогічні завдання : побудова  та  оперативне  впровадження  прогностичних  моделей  змісту навчально-пізнавальної діяльності; формування нових структур змісту для  забезпечення ефективної організації навчального процесу; підвищення  інформативності, системності  та  функціональності  змісту навчальної дисципліни за рахунок виділення інваріантних знань, дієвого теоретичного узагальнення, генералізації категоріального синтезу понять, використання символіко-графічних форм прояву; сприяння оперативному впровадженню нових методичних ідей та передового педагогічного досвіду; вдосконалення методичного забезпечення процесу навчання; створення системи сприятливих умов для активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів, підвищення їх самостійності і самоорганізації [5].
Особистісний підхід у навчанні розглядається як важливий психолого-педагогічний принцип, як методологічний інструментарій, основу якого становить сукупність вихідних концептуальних уявлень, цільових установок, методико-психодіагностичних та психолого-технологічних засобів, які забезпечують більш глибоке цілісне розуміння, пізнання особистості дитини і на цій основі – її гармонійний розвиток в умовах існуючої освітньої системи.
Психологічна модель особистісно-орієнтованої педагогіки спочатку зводилась до визнання відмінностей у пізнавальних можливостях студентів, які в реальному освітньому процесі виявляються в здатності до навчання. Особистісно-орієнтована освіта має  створити умови для повноцінного розвитку  функцій, важливих для організації педагогічного процесу ВНЗ. Це: функція вибірковості (здатність студента до вибору);  функція рефлексії (особистість повинна оцінювати своє життя); функція буття, що полягає в пошуках сенсу життя та творчості; формувальна функція (формування образу “Я”); функція відповідальності (“Я відповідаю за все”); функція автономності особистості (у міру розвитку вона дедалі більше стає вивільненою від інших факторів) [9].
Основою змістово-процесуального підходу до організації навчального процесу у вищих педагогічних навчальних закладах України є узгодженість змісту й організаційних форм, методів і засобів педагогічної взаємодії, спрямованих на формування активної пізнавальної діяльності студента. Змістово-процесуальний підхід поєднує в собі навчальну інформацію й елементи процесу її засвоєння, що дозволяє стимулювати активну пізнавальну позицію студентів та цілеспрямовану роботу з розвитку професійних властивостей і якостей їх особистостей. Цей підхід дозволяє структурувати навчальний матеріал таким чином, щоб залучити студентів до активного процесу пізнання і впливати на мотиваційну, пізнавальну, емоційно-вольову та психофізіологічну сферу їх особистості, тим самим забезпечуючи процес їх професійного зростання. Цей підхід, як і технологічний, дозволяє структурувати навчальний матеріал таким чином, щоб залучити студентів до активного процесу пізнання та різнобічно розвивати їх як особистостей, забезпечуючи тим самим їх подальше професійне зростання. Становище діяча, активного учасника педагогічного процесу дозволяє успішно готувати студентів до самостійної професійної діяльності з опорою на особисту ініціативу та власні сили і забезпечує їм свободу професійної діяльності [10].
Задачний підхід до навчання в Україні передбачає уведення до змісту навчальної інформації таких завдань, які активізують мисленнєві процеси студентів, закріпляють у них вміння оперувати теоретичними знаннями у практичних ситуаціях, користуватися ними при вирішенні навчальних завдань, осмислювати і бачити їх прикладний характер у професійній діяльності. Задачний підхід до навчання у вищих педагогічних навчальних закладах має у своїй основі педагогічні завдання, які визначаються як результат усвідомлення суб’єктом виховання в педагогічній ситуації необхідності виконання професійних дій і прийняття їх до виконання. Педагогічне завдання є одним з інструментів перетворення нових знань на елемент практики, найпростішою моделлю якої вони є. Засвоюючи певні поняття, теоретичні положення, які пропонуються студентам у вигляді мисленнєвого завдання, студенти відчувають потребу в дії. Задачний підхід до навчального процесу у вищому педагогічному навчальному закладі забезпечує: перетворювальне відтворення зв’язків між теоретичними положеннями, варіативне відтворення навчального матеріалу з постановкою різноманітних цілей, застосування засобів використання знань у подібних і творчих ситуаціях, систематизацію, самостійний пошук доказів та відповідей на поставлені питання. Задачний підхід до навчання сприяє прискоренню адаптації студентів до професійної діяльності [3, с. 250].
Діалогічний підхід до навчання передбачає включення у навчальний процес гіпотез, питань, моделей, створення образу-питання, образу-варіанта, які розхитують уявлення-штампи, виступають інструментом створення наочних образів суперечностей, парадоксів, труднощів. Цей підхід до навчального процесу реалізується за допомогою питань і розмірковувань у формі діалогу, що сприяє пошукам студентів у власному вирішенні проблемного завдання. Отже, діалогічний підхід до навчання є орієнтацією навчально-пізнавальної діяльності на часткове відтворення послідовності розмірковувань, методів пошуку і вирішення поставлених проблем. У ході діалогічного навчання забезпечується рівність викладача і студентів у діях, думках, висновках. Специфіка діалогічного навчання полягає в тому, що викладач спонукає студентів до створення образу-питання, образу-варіанта. На перший план виходить завдання навчити студентів бачити навчальну проблему, шляхи її вирішення, активно включатися в ситуацію діалогу.
Компетентнісний підхід до організації навчального процесу у вищих педагогічних навчальних закладах у наш час є провідним в організації підготовки спеціалістів у контексті Болонської декларації. Зміст компетентнісного підходу поєднує в собі здатності майбутнього фахівця, які забезпечують результативність професійних дій, фундаментальних і спеціальних знань, навчальні вміння та навички, засоби мислення і від-повідальність за рішення, дії особистості. При структуруванні змісту освіти на основі компетентнісного підходу важливо дотримуватися пропорцій фундаментального і приклад¬ного знання з адаптацією навчання до конкретних соціально-психологічних особливостей студентів. Компетентнісний підхід дозволяє впроваджувати таку модель вищої освіти, яка б знайомила майбутнього фахівця із засадами системного розуміння соціально-професійної реальності та прикладною стороною наукового знання. Компетентнісний підхід забезпечує створення культу знань, осві-ченості серед студентів, сприяє розвитку в них бачення соціальних стратегій, постановку перспектив особистісного зростання і професійного становлення[10].
Акмеологічний підхід у навчанні можна визначити як базисне узагальнююче поняття акмеології, що акумулює сукупність принципів, методів, прийомів, засобів організації й побудови теоретичної та практичної діяльності, орієнтованих на прогноз якісного результату в підготовці педагога, високий рівень продуктивності й професійної зрілості.
Упровадження акмеологічного підходу в теорію й практику вищої педагогічної освіти України ґрунтується на аналізі й урахуванні закономірностей та суперечностей фахової підготовки педагогів на традиційній основі та орієнтації на наукові розробки з теорії й методології професійної підготовки вчителів на акмеологічних засадах. Концептуальне значення при впровадженні акмеологічного підходу має звернення до гуманістичних ідей, що передбачають розгляд людини як найвищої цінності, опору на її духовний світ, здібності до творчості й самовдосконалення. Ці положення  втілюють в процес підготовки майбутніх педагогів, спрямовуючи їх на особистісно-орієнтоване навчання, проектування поведінки та авторських систем діяльності, самореалізацію особистісного потенціалу.
Людиноцентричний  підхід  зумовлює  вимоги  до методології,  змісту  і методів  побудови  освітнього  процесу  у  вищій  школі,  які  спираються  на реалізацію  в  конкретних  діях  ідей  самопізнання,  саморозвитку  і самореалізації суб’єкта.
Організація навчального процесу з позиції людиноцентричного підходу передбачає  його  побудову  на  основі  взаємодії,  співпраці  та співтворчості.
Сутність  людиноцентричного  підходу  до  організації  навчального процесу  полягає  у  забезпеченні  сприятливих  умов  для  самопізнання, саморозвитку  та  самореалізації  людини  як  вищої  цінності  суспільства  у процесі навчання у вищому навчальному закладі відповідно до її інтересів та суспільних  вимог.  Такий  підхід  приводить  до  зміни  цільових  установок управлінських структур всіх рівнів на користь того, хто навчається. Основою діяльності суб’єктів управління при цьому стає мотивація до самопізнання та цілеспрямованого  саморозвитку,  створення  ситуації  успіху  для  учасників освітнього процесу, повага та довіра до особистості.
Індивідуально-диференціальний підхід до організації навчального процесу у вищих педагогічних навчальних закладах України є основою підготовки творчого вчителя. Індивідуалізація навчання виступає процесу-альною стороною навчального процесу. Особливістю навчального процесу у вищому навчальному закладі є комбінування індивідуального підходу з колективними і груповими формами навчальної роботи. Як засвідчує практика, недооцінка індивідуалізації навчання або виключення з дидактичної технології колективних і групових форм роботи може негативно позначитися на рівні професіоналізму майбутніх педагогів [8, с. 125]. Індивідуально-диференціальний підхід стимулює реалізацію потенційних можливостей студентів і сприятливо впливає на пізнавальну діяльність та його професійне становлення. Головне правило індивідуального підходу полягає в тому, щоб залучення студентів до активної діяльності забезпечувало виявлення і розвиток їх здібностей та можливостей, закріплення професійно значущих якостей їх особистості. Сутність індивідуально-диференціального підходу полягає в тому, щоб допомогти майбутньому педагогові розкрити для самого себе та оточуючих своє власне, особливе, що у ньому прихо¬вано. Пошук себе в обраній професійній сфері, формування педагогічних здатностей, оволодіння професією є сугубо індивідуальним процесом [1, с. 9].
Імітаційно-ігровий підхід до навчання містить у собі умови для підготовки творчого й активного, здатного бачити перспективу, формулювати проблему, ставити і самостійно вирішувати її, реалізовувати стратегію професійної діяльності і техніку комунікативної пове¬дінки випускника вищої педагогічної школи. Реалізація імітаційно-ігрового підходу до навчання забезпечує заміну традиційної технології більш раціональною та ефективною, основу якої утворює імітаційно-ігрове моделювання. Імітаційно-ігрова діяльність стимулює творчість студентів. Приймаючи на себе рольове завдання, вони не тільки користуються засобами спілкування, але і прогнозують ігрові дії, перевтілюються, імпровізують, творять [10].
Синергетичний підхід у навчанні забезпечує можливість ліквідувати протистояння технічної, природничо-наукової і гуманітарної освіти та фундаменталізацію змісту всього навчального процесу вищої школи через систему університетів. Цілісність проблем загальної освіти, й особливо вищої освіти, зумовлена загальною тенденцією інтернаціоналізації розвитку кожної країни і посилення міжкультурних зв’язків людства.
Системний  підхід  у навчанні забезпечує  постановку  проблеми  на  всіх  рівнях розгляду,  вивчення  сутнісних  особливостей  і  природи  компетентнісно орієнтованого  управління,  його  внутрішньої  будови,  змісту  та  специфіки реалізації. Цей  підхід  дає  змогу  виокремити  системні  властивості процесу, а саме: мету як  системоутворюючий  компонент,  функції  і  завдання  навчання;  складові методичні системи навчання;  структуру  та  ієрархічні  зв’язки  між  складовими; взаємозв’язок  системи  із  зовнішнім  середовищем  й  іншими  системами вищого або нижчого рівня. Організацію навчального процесу у вищій школі з позицій системного підходу розглядають як цілісну систему взаємодії суб’єктів і об’єктів управління  всіх  рівнів,  за  допомогою  якої  відбувається  безперервний  і цілеспрямований  вплив  на  всі  структурні  компоненти  і  процеси  з  метою формування  професійної  компетентності  майбутніх  фахівців.  Керована, свідома  взаємодія  учасників  навчально-виховного  процесу  при  цьому  має здійснюватися на основі об’єктивних закономірностей, принципів, функцій, методів, змісту і технологій діяльності.
Суб’єктно-діяльнісний підхід дозволяє перебороти таке відчуження, направити навчальний процес на особистість студента, створити максимально сприятливі умови для розвитку і розкриття його здібностей, з огляду на його психофізіологічні особливості, особливості соціального і культурного контекстові життя, складності і неднозначності внутрішнього світу студента.
Суб’єктно-діяльнісний підхід орієнтує не тільки на засвоєння знань, але і на способи цього засвоєння, мислення і діяльності, на розвиток пізнавальних сил і творчого потенціалу студента. Цей підхід протистоїть методам і формам механічної передачі готової інформації, монологічності викладача, пасивності студента.
Висновки. Отже, узагальнюючи проведений аналіз сутності методологічних підходів до організації навчального процесу у вищій школі, вважаємо, що кожний з них  спрямований  на  підвищення  якості  навчання, формування їх готовності успішно вирішувати  основні  завдання професійної  та  соціальної діяльності.

Література:
1. Агачи П.Ш. Проблемы совместительства в университете Бабеш-Больяй г. Клуж-Напока / П.Ш. Агачи // Высшее образование в Европе. - 2006. - № 3, т. 31. - С. 8-15.
2. Акбашев Т.Ф. Непрерывное образование и развивающая кооперация / Т.Ф. Акба¬шев // Вестник высшей школы. - 1988. - № 10. - C. 7, 35-38.
3. Глузман А.В. Профессионально-педагогическая подготовка студентов университета: теория и опыт исследования: монография / А.В. Глузман. - К.: Поисково-издательское агентство, 1998. - 252 с.
4. Даллакян А.М. Формирование профессиональной компетентности студентов в процессе непрерывной педагогической практики / А.М.Даллакян, Р.С. Базинян // Материалы международной научной конференции, (Ереван, 1-5 июля 2013 г.). - Ереван: АГПУ им. Х. Абовяна, 2013. - С. 328-333.
5. Думитраш О.В. Проектное исследование по русскому языку как способ формирования культурно-языковой компетентности молдавских старшеклассников: автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.02 / О.В. Думитраш; Государственный институт русского языка им. А.С. Пушкина. - М., 2012. ‒ 24 с.
6. Карапетян В.С. Проблема моделирования и развития профессиональных и личностных компетенций будущих педагогов / В.С. Карапетян, Р.А. Петросян, А.Л. Погосян // Материалы международной научной, (Ереван, 1-5 июля 2013 г.). - Ереван: АГПУ им. Х. Абовяна,2013. - С. 360‒369.
7. Кондрашова Л.В. Процесс обучения в высшей школе : учеб. пособие / Л.В. Кондрашова. - Кривой Рог: КГПУ, 2007. - 318 с.
8. Пєхота О.М. Освітні технології : [навч.-метод. посіб.] / О.М. Пєхота, А.З.Кіктенко, О.М. Любарська та ін. – К. : А.С.К., 2001. – 256 с.
9. Сапожников С. В. Науково практичні підходи до організації навчального процесу в педагогічних університетах і коледжах країн Чорноморського регіону / С. В. Сапожников // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля, серія «педагогіка і психологія», педагогічні науки. 2014. № 2 (. – С. 115-122.
Анотація. У статті обґрунтовано використання сукупності методологічних підходів до організації навчального процесу у вищих навчальних закладах, серед яких виокремлено особистісно-діяльнісний, задачний, особистісно-орієнтований, модульний, змістово-процесуальний, діалогічний, людиноцентричний та ін.
Ключові слова: методологічні підходи; технологічний підхід; особистісний підхід, компетентнісний підхід; акмеологічний підхід; синергетичний підхід; системний підхід.
Аннотация. В статье обосновано использование совокупности методологических подходов к организации учебного процесса и высших учебных заведениях, среди которых виокремлено особистисно-деятельностный, задачный, личностно-ориентированный, модульный, содержательно-процессуальный, диалогический, людиноцентричний та др.
Ключевые слова: методологические подходы; технологический подход; личностный подход, компетентностный подход; акмеологический подход; синергетический подход; системный подход.
Abstract. In the article the use of the aggregate of methodological approaches to the educational protsesuu higher education , including person-activity, of task, person-oriented, modular, content рrocedure, dialogical, lyudynotsentrychnyy and others.
Key words: methodological approaches; technological approach; personal approach, competence approach; acmeological approach; synergistic approach; systematic approach.