УДК 373.016:[811.11:008]-047.22



Л. П. Кнюх
М. Вінниця, Україна

ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
У статті розкрито основні теоретичні відомості та сутність соціокультурної компетентності, охарактеризовано її структуру й найважливіші компоненти, визначено теоретичні передумови формування соціокультурної компетентності учнів у процесі навчання іншомовної комунікації.
Ключові слова: Соціокультурна компетентність, країнознавча компетенція, лінгвокраїнознавча компетенція, соціолінгвістична компетенція.
В статье рассмотрены основные теоретические аспекты социокультурной компетентности, дана характеристика ее структуры и наиболее важных компонентов, определены теоретические предпосылки формирования социокультурной компетентности учеников в процессе обучения иноязычной коммуникации.
Ключевые слова: Социокультурная компетентность, страноведческая компетенция, лингвострановедческая компетенция, социолингвистическая компетенция.
This article reveals the most prominent theoretical information and the essence of sociocultural competence, characterizes its structure and the most considerable components, defines theoretical background of forming students’ sociocultural competence in the process of training foreign language communicative skills.
Key words: Sociocultural competence, cultural competence, linguacultural competence, sociolinguistic competence.

Постановка проблеми. Протягом тривалого часу в школах України не приділялося достатньо уваги питанню формування соціокультурної компетентності учнів. Принцип комунікативності не був пріоритетним, а оскільки соціокультурна компетентність є складовою комунікативної компетенції, то з цього випливає, що тогочасна методика не ставила за мету навчання міжкультурній взаємодії. Протягом останніх кількох десятиліть питання формування соціокультурної компетентності постало досить гостро в зв’язку з низкою факторів. Спричинена глобалізаційними процесами виникає потреба оволодіння не лише мовними правилами та нормами, а й навичками іншомовної комунікації, невід’ємною складовою якої є соціокультурний елемент.
Отже, з вказаного вище випливає, що питання розвитку соціокультурної компетентності є досить актуальним на даний момент, оскільки завдяки процесу глобалізації гостро постала проблема пробудження цікавості до інших культур, усунення перешкод, що спричинені несхожістю різних культур та народів, виховання терпимості та поваги.
Аналіз попередніх досліджень. Питання формування соціокультурної компетентності відображається в працях М. Аріян, І. Зимньої, С. Ніколаєвої, О. Пометун, В. Сафонової, П. Сисоєва та інших. Один із найзначніших внесків у розвиток даної проблеми був здійснений А. Хуторським, який розглядав поняття соціокультурної компетентності у всіх його аспектах, а також поняття компетентності в цілому.
Серед закордонних дослідників дане питання розглядали Л. Адамсон, А. Везербі, Р. Галімор, Дж. Ван Ек, Дж. Трим та інші.
Мета статті – проаналізувати теоретичні відомості про соціокультурну компетентність та узагальнити опрацьований матеріал, виокремити елементи соціокультурної компетентності, здійснити короткий огляд засобів її формування.
Виклад основного матеріалу. Оскільки поняття соціокультурної компетентності відноситься до найактуальніших проблем сучасної методики викладання іноземних мов, важливо здійснити аналіз теоретичних передумов формування соціокультурної компетентності та узагальнити й систематизувати основну теоретичну інформацію.
Поняття соціокультурної компетентності в методиці викладання іноземних мов з’явилося відносно нещодавно. Його розвиток можна поділити на три етапи.
На першому етапі (1970-1980 рр.) відбувалося формування понять «компетенція» та «компетентність» та їх розмежування, поняття «комунікативна компетентність» було введено в лінгвістичну термінологію розпочалося дослідження різних видів мовної компетенції.
Вважається, що вперше термін «компетенція» було введено американським вченим Н.Хомським. На початковому етапі цей термін означав здатність, потрібну для здійснення мовної діяльності за допомогою рідної мови. [6, с.7]. Поняття «компетентність» з’явилося згодом, і його появу пов’язують з іменем німецького вченого Хабермаса.
У середині 70-х років ХХ століття, в лінгвістиці створюються передумови для виникнення комунікативного підходу в навчанні іноземних мов, який згодом сприяв утворенню інтеркультурного підходу, що доповнював комунікативний і сприяв кращому розумінню мети міжкультурної комунікації.
Для другого етапу (1980-1990 рр.) характерним є подальший розвиток комунікативного підходу, виокремленням у структурі комунікативної компетенції окремих компонентів, а також подальший розвиток концепції соціокультурної компетенції.
На сучасному етапі відбувається пошук засобів формування соціокультурної компетентності, оскільки виникає потреба здійснення міжкультурної комунікації у зв’язку з глобалізаційними процесами.
Як зазначалося вище, в школах України протягом тривалого часу нехтували соціокультурною складовою вивчення іноземної мови, що було спричинено значною кількістю факторів. По-перше, рівень глобалізації не досягав сьогоднішніх показників, вплив іншомовного середовища був не досить значним, що спричиняло дефіцит країнознавчої та лінгвокраїнознавчої інформації. По-друге, соціокультурний елемент найбільш очевидно простежується під час комунікативного підходу до навчання, проте лише останнім часом принцип комунікативності прийнято вважати головним у процесі вивчення іноземної мови.
Як показують проведені дослідження, відзначається неодностайність авторів у визначенні поняття соціокультурної компетентності. О. Коломінова стверджує, що соціокультурна компетентність є системою уявлень про основні національні традиції, звичаї та реалії країни, мова якої вивчається, а також систему навичок та вмінь узгоджувати свою поведінку згідно з цими знаннями [2], а дослідник Ян ван Ек, в свою чергу, розглядає соціокультурну компетентність як «здатність до адекватної взаємодії у повсякденних ситуаціях та підтримки соціальних контактів». [9, с. 95] В той час С.Савіньйон визначає соціокультурну компетентність як міжпредметну галузь, що стосується соціальних вимог використання мови та вимагає розуміння соціального контексту комунікації. [8, с. 9]
Зі сказаного вище випливає, що соціокультурна компетентність – це складне та багатоаспектне явище, визначення якого залежить від підходу та мети дослідження. В нашій науковій роботі нас перш за все цікавить роль соціокультурної компетентності у процесі навчання учнів середніх класів загальноосвітньої школи. Отже, виходячи з мети нашого дослідження, ми визначаємо соціокультурну компетентність як знання про національні та культурні особливості країни, мова якої вивчається, норми поведінки в мовному середовищі та вміння адаптувати своє мовлення до цих норм поведінки та соціокультурного контексту комунікації.
Загальноприйнятою є думка, що в сучасній методиці вивчення іноземних мов соціокультурна компетентність має такі складові: країнознавчу, лінгвокраїнознавчу та соціолінгвістичну компетенції.
З точки зору В.Сафонової, країнознавча компетенція складається із знань про специфіку культури країни, вмінь і навичок використовувати їх. Специфіка культури країни – це організована та дібрана сукупність відомостей про культуру певної країни, а саме: норми, традиції; спосіб життя; її народ та мову; історичні умови розвитку; менталітет тощо [4, c. 18].
Узагальнивши досліджений матеріал, ми можемо зазначити, що країнознавча компетенція – це знання про культуру, традиції, історію та реалії життя в країні, мова якої вивчається, а також уміння застосовувати ці знання у відповідній комунікативній ситуації.
Другим елементом соціокультурної компетентності є лінгвокраїнознавча компетенція – сприймання мови в поєднанні з національно-культурними особливостями. Лінгвокраїнознавча компетенція реалізується через уміння використовувати мовні одиниці з урахуванням національно-культурного елементу семантики відповідно до соціально-комунікативних ситуацій.
Третім компонентом є соціолінгвістична компетенція – знання вимог мовленнєвого етикету в країні, мова якої вивчається й невербальної поведінки та вміння застосовувати їх у реальних життєвих ситуаціях, уміння враховувати комунікативну ситуацію, норми етикету та соціальний статус співрозмовників у процесі організації мовленнєвого спілкування.
Отже, соціокультурна компетентність – це досить багатоаспектне явище, що включає низку елементів. У процесі її формування над кожною із складових можна працювати окремо або зосереджуватися на усіх одночасно.
У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти вказується, що в учнів повинні формуватися вміння відображати засобами мови бачення світу, способу життя та мислення, особливості культури народу, мова якого вивчається, вміння висловлювати свої думки на певні теми; помічати особливості культури певного народу, відображенні у мові, вміння спілкуватися з урахуванням цих особливостей з носіями мови[1, c. 19]
Як і ціла низка інших понять у методиці навчання іноземних мов, формування соціокультурної компетентності може виступати як метою, так і засобом навчання. Ми говоримо про це як про мету, коли йдеться про виховний та розвиваючий вплив процесу вивчення іноземної мови. В даному випадку уроки іноземної мови покликані сформувати в учнів повагу до культури інших народів, розширити світогляд та прищепити учням бажання дізнаватися нове.
Здійснивши аналіз наукової літератури, ми можемо стверджувати, що соціокультурна компетентність як засіб навчання виконує цілу низку функцій. Так, соціокультурна інформація, яка використовується у навчальному процесі, здійснює такі впливи: формує мотивацію до вивчення іноземної мови; підвищує пізнавальну активність школярів; розвиває образне мислення, логічність викладу думки; сприяє усвідомленню учнями матеріалу, що засвоюється; має естетичний виховний вплив; дає змогу встановлювати міжпредметні зв’язки, що в свою чергу сприяє міцнішому засвоєнню знань, вмінню застосовувати знання на практиці та загальному розвитку школярів.
Відтак, приступаючи до формування соціокультурної компетентності вчитель повинен зважати на низку факторів. Окрім загальних дидактичних та методичних принципів повинні бути враховані специфічні принципи формування соціокультурної компетентності: підвищена комунікативність процесу навчання; інтеграція всіх аспектів мови та мовленнєвої діяльності; великий відсоток країнознавчого матеріалу; використання автентичних текстів незалежно від рівня володіння учнями мовою. Також матиме позитивний вплив використання невербальних опор, що відображають реалії життя в країні, мова якої вивчається. Урок має бути інформативним, що можна забезпечити використанням аудіотекстів, фотоматеріалів, та відеофільмів.
Висновки. В ході нашого дослідження було здійснено теоретичний аналіз основних характеристик соціокультурної компетентності. Було розглянуто питання соціокультурної компетентності двосторонньо: як мету та як засіб навчання іноземної мови. Було здійснено короткий огляд засобів формування соціокультурної компетентності учнів загальноосвітньої школи.

Список використаної літератури:

1. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти // Іноземні мови у навчальних закладах. – 2004. - No1. – С.10-19.
2. Коломинова О.О. О формировании социокультурной компетенции у младших школьников / О.О. Коломинова // Іноземні мови. – 1997. – № 3. – С. 39-41.
3. Ніколаєва С. Ю. Сучасні тенденції формування іншомовної комунікативної компетентності в учнів початкової школи / С. Ю. Ніколаєва // Іноземні мови. – 2012. - № 1. – С. 42–51.
4. Сафонова В.В. Культуроведение в системе современного языкового образования / В.В. Сафонова // Иностранные языки в школе. − 2001. − № 3. − С. 17–24/
5. Сысоев П. В. Язык и культура: в поисках нового направления в преподавании культуры страны изучаемого языка / П. В Сысоев // Иностранные языки в школе. – 2001. – № 4. – С. 12–17.
6. Хомский Н. Логические основы лингвистической теории. – В кн. Новое в лингвистике, вып. 4. – М. : Прогресс, 1965. – 567с.
7. Хуторской А. В. Ключевые компетенции как компонент личностно ориентированной парадигмы образования / А. Хуторской // Народное образование. – 2003. – № 2. – С. 58–64.
8. Savignon S. J. Communicative Language Teaching: Linguistic Theory and Classroom Practice, Interpreting Communicative Language Teaching (Yale University Press, 2002).
9. Van Ek J. A., Trim J. L. M., Vantage (Cambridge University Press, 2001).